Згадуючи Блаженнішого Митрополита Володимира, перш за все згадуються зустрічі з ним, його воістину батьківська доброзичливість і вміння проникати в кожне тобою сказане слово. Щоразу перебуваючи на прийомі у Його Блаженства, завжди складалося враження, що побував не у свого «керівника», а біля рідної небайдужої людини.

Вражали Його вміння проникати в саму глибину не, просто, сказаних слів – в саме серце; його доброта і милосердний невибагливий характер ведення діалогу і відношення мене надихали на труди, які, здавалося, раніше не здужав би. І сьогодні, зустрічаючи якусь складну для вирішення ситуацію, мене завжди підтримують милість Божа і живий духовний приклад Його Блаженства.

Блаженніший на Богослужінні – це приклад перемоги духа над тілом. Незважаючи на тяжкий хворобливий стан, Його Блаженство немов не помічав болю і страждань. Служив натхненно і старанно, наповнюючи і наші серця молитовним стоянням перед Господом. Як останній рукоположений Ним єпархіальний архієрей, згадую слова, сказані ним мені про молодість, як силу і можливість трудитися перед Господом і на благо Церкви Божої.

Пам’ятаю руки Блаженнішого, покладені на мене під час рукоположення, – не вірилося, що вони належать літній, обтяженій хворобою, людині. Блаженніший Митрополит Володимир завжди залишається в серці не формально і не ради необхідності згадати, – Він для мене істинно духовний наставник, взірець проповіді і в слові, і в житті. Для мене, для кожного з нас Він був запорукою єдності і миру.