– Ваше Блаженство, чи впливають якось політичні перипетії на церковне життя?
– Церква Христова – це зібрання людей, і те, що впливає на них, природно, впливає і на церковне життя. Звичайно, для місії Церкви, яка полягає в тому, щоб вести людину до спасіння, ці перипетії не важливі. За тисячу років існування Православної Церкви на нашій землі політичні обставини були різними, але навіть за часів жорстоких атеїстичних гонінь, як це було в минулому столітті, вона виконувала свою місію. Проблеми виникають перш за все у сфері соціального служіння, де церковні структури і в центрі, і на місцях тісно співпрацюють з органами державної влади.
Це стосується й опікування дитячими будинками, притулками, в’язницями, й загальних проектів з протидії наркоманії, безпритульності, з відновлення зруйнованих святинь та іншого. Усе завмирає і відкладається «на потім». Нещодавно по телебаченню показали сюжет про безпритульних дітей. Коли автори звернулися за коментарем до органу державної влади, від них відмахнулися: нам не до вас і ваших дітей, у нас – вибори. Що тут можна додати?
А ми готові! Дайте можливість! Ми не просто живемо, ми служимо…
– Як би Ви прокоментували політичну ситуацію, що склалася в країні, з погляду Церкви (в морально-етичному плані)? Чого насамперед не завадило б навчитися нашим політикам?
– Церква відокремлена від держави, не втручається в її внутрішні справи, а морально-етичну оцінку діяльності та вчинкам політиків дає все суспільство. Церква молиться і закликає всіх до згоди і єдності в ім’я народу, в ім’я України. Якщо пригадати звернення Священного Синоду, починаючи з 2004 року, коли почалася ця виборча гра, всі вони закликають тільки до цього. У нинішній ситуації головне, щоб усі політичні сили були відповідальними, не пересварили народ і не скоїли якогось лиха для України. Мир і згода в суспільстві – це дар Божий. Ми вже не можемо дозволити собі протистоянь, завзятості в амбіціях. Щодня населення України скорочується на 780 чоловік, ми стрімко «звільняємо місце» на своїй рідній землі, вимирають села, люди переїжджають у міста, і перш за все до столиці, де є заробіток, їдуть закордон.
Потрібен цілий комплекс соціально-економічних програм, який би зупинив ці негативні тенденції. Треба знаходити в собі мужність не тільки заявляти про ці програми, але й терпляче виконувати їх. Церква вважає збереження народу загальнонаціональним завданням, яке має об’єднати всіх. Політикам, які борються за довіру виборців, мабуть, варто пам’ятати, що змагатися потрібно у справах добра, а не в піар-технологіях і очернительстві опонентів. Бо, що б ми про себе не думали, як би себе не рекламували, пізнають нас і судитимуть про нас лише за справами нашими, як і вчив Христос Спаситель.
– Українська Православна Церква має своїх фаворитів у політиці, чи Церква й політика – речі несумісні?
– Церква, відповідно до своєї Соціальної концепції, співпрацює з усіма політичними і громадськими організаціями, крім тих, зрозуміло, які вороже ставляться до такої співпраці і до самої православної громади. Але таких організацій з кожним роком дедалі меншає. Церква не контролює політичні переконання віруючих, вона об’єднує всіх. Судячи з передвиборних програм партій, усі, без винятку, бажають добра Церкві й хочуть з нею співпрацювати і допомагати. Багато партій, політичних лідерів протягом багатьох років надають допомогу громадам і єпархіям у їхній роботі, й, таким чином, завойовують довіру віруючих виборців. Їх можна назвати «фаворитами», але таким фаворитом може стати кожен… Але, може, прийшовши до влади, і втратити своє обличчя, ошукати виборців, продати їх або забути, про них.
– Ваше Блаженство, до Вас часто звертаються по допомогу люди. Які проблеми найбільше хвилюють сьогодні українців?
– Найрізноманітніші. Людина ж не просто живе, працює, вона хоче зрозуміти сенс і мету своєї праці й життя, опиняється в різних обставинах, часто стоїть перед етичним вибором. З усім цим вона і йде до священика, або, як ми кажемо, до пастиря. Сьогодні людині дуже важко розібратися у світі, в собі. Суспільство споживання і виживання нав’язує свої порочні стереотипи і життєві орієнтири. Відновити в людині високі прагнення, утвердити її в любові до ближнього, допомогти знайти мир зі своєю совістю й жити за нею – це щоденна робота священнослужителя. Серед найбільш хвилюючих питань можна виділити, мабуть, ті, які стосуються кризи сучасної сім’ї: стосунків між подружжям, батьками й дітьми, незліченних проблем молоді.
– Як не сумно, але все-таки розкол серед православних сьогодні відчутний: одні вважають за краще відвідувати тільки Українську Православну Церкву, інші – тільки Київський патріархат. Усе це накладає свій відбиток на суспільну свідомість. Як Ви дивитеся на об’єднання Православної Церкви, чи можливо це?
– Православна Церква єдина, про що говорить і Символ віри: «Вірую в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву». Ті, хто визнають нашу Церкву законною, канонічною, а її Таїнства спасенними, але в той же час створюють паралельні співтовариства, насправді розділяють віруючих, розділяють Церкву, тому й іменуються розкольниками. Церква – це містичне Тіло Христа, і розділяти Його – тяжкий гріх. В основі наших розколів – гординя, амбіції, бажання створити структури, схожі на Церкву Христову, і під цією личиною обслуговувати політичні, комерційні інтереси окремих лідерів або груп. Але якими б адміністративними, інтелектуальними, фінансовими, пропагандистськими ресурсами не володіли люди, вони не можуть створити Церкву. Її може створити і створив дві тисячі років тому Господь наш Ісус Христос. Тільки в ній ми знаходимо спасіння. Поза нею, в безблагодатних розкольницьких, самодіяльних, культурологічних та інших організаціях спасіння неможливе, навіть якщо ці організації іменують себе «церквами» і «патріархатами».
Тому подолання розколу – це, перш за все, подолання маловір’я. Треба серйозно ставитися до віри, бо вона стосується того сутнісного, що є в людині: питань життя і смерті, мети існування, допомоги Божої і спасіння нашого. Людина має навчитися відрізняти правду від брехні, хоча в нинішній час сучасних інформаційних технологій і маніпуляцій суспільною свідомістю це не так просто.
В історії Церкви розколи – явище не рідкісне, і в стародавні часи з’являлися розколовчителі та їхні послідовники. Розколи були подолані на основі церковних канонів, після усвідомлення розкольниками скоєної ними неправди й покаяння. Ми постійно молимося про братів наших, які заблукали, закликаємо до єдності. Іноді ці заклики чують, громади повертаються в лоно істинної Церкви. З УПЦ КП проблем більше, оскільки його представники дозволяють собі дуже багато антиправославної риторики й хули на Православну Церкву. Але те, що не можуть зробити люди, зробить Бог. Ми живемо з надією на єдність.
– Наскільки часто необхідно відвідувати храм? Що, як людина прагне жити за християнськими законами, молиться, постує, але дуже рідко відвідує церкву? Чи достатньо мати Бога в серці?
– Сердець багато, а Бог – один. Для віруючої людини Бог – це не умоглядна категорія. Ми приходимо в храм не до «віртуального бога наших сердець», а до реального, що з’єднується з нами у Святому Причасті, й одержуємо від Нього реальну допомогу. Поза Церквою немає християнства. Тому віруюча людина не може не відвідувати богослужінь і не брати участі в Таїнствах Церкви.
– На жаль, прийнято вважати, що люди звертаються до Бога здебільшого в тяжкі моменти свого життя. Як Ви особисто гадаєте, для чого вони найчастіше приходять до церкви: просити, замолювати гріхи чи дякувати Господу?
– Так, люди частіше приходять у скрутні хвилини свого життя. Але справжнє життя у Христі передбачає, щоб ми і в печалях, і в радощах були з Богом. Це стосується і відносин з ближніми нашими. Якщо ви радієте успіхам і радощам іншої людини, це вірна ознака того, що ви її любите.
– Сьогодні дуже часто можна зустріти у храмі дівчат у брюках або з непокритою головою. Наскільки важливо дотримуватися прийнятих у Церкві звичаїв?
– Храм – це Дім Божий. Коли ви йдете на зустріч з коханою людиною або з начальником, у театр, то готуєтеся до події, підбираєте відповідний одяг. У храмі людина повинна бути охайною, скромно одягненою, чоловіки знімають головні убори, а жінки покривають голови. Дівчина в брюках – це, звичайно, не трагедія, але вихована людина повинна поважати церковні традиції.
– В Україні з’явилося дуже багато різних деструктивних організацій (сект), що руйнують людські життя. Чому так відбувається? Як не стати жертвою сектантів? І чи можна виправити ситуацію, що склалася?
– Так відбувається тому, що ми не поважаємо своєї історії та духовної спадщини. Хапаємося за чуже, відрікаючись від свого. З основами своєї тисячолітньої православної віри наша дитина не може ознайомитися ні в дитсадку, ні в школі. У вузі молоді люди також не отримують знань про нашу віру. А людина без віри не може жити, тому вона часто стає жертвою сектантів. У родинах, де піклуються про релігійне виховання, на парафіях, де ведеться духовно-просвітницька робота, діти мають духовний «імунітет». Але таких парафій і таких родин небагато. Тому в розповсюдженні деструктивних культів і сект винна і держава, і Церква, і сім’я. Вирішувати цю проблему ми повинні спільно.
– Якою Ви бачите Україну в майбутньому або якою Ви хотіли б її бачити?
– Звичайно, православною, гідною своєї славетної історії, науки і культури. Країною не минулого, а майбутнього.
Бесіду вела Вікторія Мазур