Блаженніший митрополит Володимир – мій учитель у Московській духовній семінарії та Московській духовній академії. Це його руки 26 лютого 1977 року возвели мене у священичий сан, і було це у Покровському храмі Троїце-Сергієвої Лаври. Студенти його дуже любили, цінували за доброту, милосердя, за ту безмірну любов, яка була у нього, здається, до всіх людей.

Студенти бувають різні, а він ставився до них по-батьківськи, з безмежним терпінням. От скільки років минуло, а я пам’ятаю, як майбутній митрополит Володимир, а тоді – викладач у семінарії, знаючи, що я – круглий сирота, купив мені пальто та інший одяг… Як хотілося мені йому віддячити, і коли я вже служив на парафії у Рудці-Козинській, то возив йому та у Патріархію з Волині чорниці, гриби-зелениці… Це була така для них екзотика і маленька приємність. І мені – радість, бо у семінарії я духовно розвинувся, там постригли мене у монахи, і митрополит Володимир був тоді для мене одним із зразків для наслідування і духовного зростання.

Був зразком проповідника, бо читав такі проповіді, так доносив до людей Божі заповіді, що все атеїстичне, богоборче просто меркло. Послухати його проповіді їхали з усіх-усюд. Пам’ятаю, з якою радістю, з яким піднесенням чекали на приїзд Блаженнішого у Київ. Я тоді був єпископом у Хмельницькому, а Хмельниччина – це ж рідна земля Предстоятеля. Пам’ятаю, як зустрічали ми його з парафіянами у Києві, на вокзалі. З великим, триповерховим короваєм…Блаженніший, коли його цілував, то аж сльозу витер, це був хліб з його малої батьківщини. І пішки, багатотисячною процесією ми пішли за ним у Києво-Печерську Лавру.

Пережили разом роки розколу, це були трагічні події. Волинь була однією з найгарячіших точок. Синод направив мене сюди, це була моя рідна земля, і мені хотілося їй помогти. І після Успіння 30 серпня 1992 року я служив першу Літургію у тепер кафедральному Свято-Покровському храмі. Важкі то були часи, у нас в Луцьку лишилася тільки ця одна церква, і яка то була радість, коли Предстоятель у 1993 році приїхав до нас, служив ось в цьому Покровському храмі. То була для всіх вірян велика духовна підтримка.

Блаженніший Володимир любив Волинь, потім часто до нас приїжджав. Хоч я був тільки одним із єпископів Церкви, але Блаженніший приїжджав і на мій день ангела, і на день вшанування святих землі Волинської. І хоч мав чимало клопотів, але завжди знаходив час для розмови, для спілкування. Це дуже було важливо. Він був нашим кормчим, вів корабель правильним курсом, зумів об’єднати і схід, і захід, втримував Церкву у єдності.