Від Повноти Української Православної Церкви ще раз сердечно дякуємо Вам за участь в урочистостях з нагоди 1020-ліття Хрещення Київської Русі, що відбулися у столиці України. Наша зустріч і братське молитовне та євхаристійне спілкування знову засвідчили, що ми єдині та цінуємо дар єдності, діючи за словом Господа: «аби усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине – аби увірував світ, що Ти послав Мене» (Ін., 17, 21).

Спираючись на цю євангельську заповідь, Святі Помісні Церкви розвивають свої взаємостосунки таким чином, аби різноманіття підходів до проблем сучасного церковного життя не зменшувало заповіданих Спасителем єдності та любові.

Однією з проблем, яка викликає біль усього Вселенського Православ’я, є церковний розкол в Україні. На наше глибоке переконання, цю проблему можна вирішити лише соборним розумом усіх Помісних Православних Церков. Зі своєї сторони, ми свідчимо про свою готовність брати участь у загальноцерковному обговоренні питання церковного розділення в Україні.

Набувши у складі Московського Патріархату статусу Самокерованої Церкви з правами широкої автономії, Українська Православна Церква демонструє нині незмінно високу динаміку зростання. Сьогодні наша Церква нараховує понад 11 000 громад, що об’єднані у 43 єпархії, які керуються 55 архієреями (43 правлячих та 12 вікарних). В Українській Православній Церкві несе послух понад 9 000 священнослужителів, діє 20 навчальних закладів (1 академія, 7 семінарій та 12 училищ). У понад 200 монастирях ведуть чернече життя біля 5 000 ченців.

Рана розколу, якої було завдано церковному Тілу на початку 1990-х років, поступово зцілюється. Українська Православна Церква веде діалог з «Українською Автокефальною Православною Церквою». Проводяться регулярні співбесіди з представниками «Київського Патріархату». Ведучи діалог з невизнаними церковними спільнотами, ми надихаємося духом Христової любові, яка «не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, але радіє істині, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить» (1 Кор. 13, 5-7).

Керуючись цими словами святого апостола Павла, Собор єпископів Української Православної Церкви, що зібрався в Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі 21 грудня 2007 року, закликав вірних чад нашої Церкви «з християнською любов’ю та без ворожості ставитись до тих наших братів та сестер, які, віримо, тимчасово перебувають поза спасительною огорожею Церкви».

Повну підтримку такому пастирському підходу до вирішення проблем розколу в українському Православ’ї висловила також Повнота Руської Православної Церкви, Архієрейський Собор якої «схвалив зусилля, що здійснюються Українською Православною Церквою для подолання розколу за допомогою діалогу з тими, хто відпав від спілкування з нею» (Визначення освяченого Архієрейського Собору Руської Православної Церкви «Про єдність Церкви», Москва, 24-29 червня 2008 року).

Виходячи з зазначеного вище, просимо Вашу Всесвятість і очолювану Вами Святішу Константинопольську Церкву підтримати зусилля Української Православної Церкви, що направлені на відновлення церковної єдності в нашій країні.

Проблема розколу викликає серйозне занепокоєння також у державних та політичних діячів України. Натхненні шляхетним поривом допомогти справі єднання, вони неодноразово пропонували та пропонують різні моделі відновлення єдності. Проте ці моделі не завжди відповідають православній еклезіології та нормам канонічного права.

Останнім часом в українських засобах масової інформації обговорюється сценарій вирішення українського церковного питання шляхом створення в Україні декількох паралельних православних юрисдикцій.

Відповідально заявляємо, що такий спосіб вирішення проблеми є неприйнятним, оскільки:

• суперечить канонічному принципу «одне місто – один єпископ»;
• підсилить етнофілетичні настрої у церковних спільнотах;
• може призвести до відновлення жорсткого протистояння у боротьбі за храми та церковне майно;
• послабить місіонерський потенціал Православ’я в Україні на тлі активності нових релігійних рухів та уніатства;
• і, нарешті, не вирішить проблем улікування розколу, оскільки в Україні залишаться неканонічні церковні групи, що претендують на автокефальний статус.

Українська Православна Церква звершує нині своє спасительне служіння в складних історичних умовах. Одночасно саме вона має необхідний потенціал для об’єднання розділеного українського Православ’я та консолідації українського суспільства. У здійсненні цієї місії Українська Православна Церква потребує єдиної позиції усіх Помісних Православних Церков щодо шляхів подолання церковних розділень в Україні. Ми сподіваємося, що просвітлений Духом Святим соборний розум Вселенської Церкви вкаже шлях до відновлення богозаповіданної церковної єдності.

Покладаючи уповання на Господа, просимо молитов Вашої Всесвятості про Українську Православну Церкву, її цілісність та єдність, оскільки усі ми за словом святого апостола Павла складаємо одне Тіло у Христі, в якому «чи страждає один член, з ним страждають усі члени; чи славиться один член, з ним радіють усі члени» (1 Кор, 12,26).

Прийміть, Ваша Всесвятосте, щирі побажання доброго здоров’я та рясної Божої допомоги у Ваших Першосвятительських трудах на благо Святішої Константинопольської Церкви.