Шкільні роки – особливий період у житті кожної лю­дини. З одного боку, це найщасливіший, безтурботний час, коли все життя здається ще попереду, але саме в ці роки відбувається становлення людини як особистості, формується її світогляд. Тому Православна Церква зав­жди приділяла і приділяє особливу увагу освіті.

Церква завжди з незмінною повагою ставилася до світської освіти. Багато хто з учителів Церкви навчали­ся у світських школах і академіях, вважали знання, що в них викладалися, обов’язковими для віруючої люди­ни. Так, святитель Василій Великий писав, що «зовніш­ні науки не шкідливі» для християнина, який повинен почерпати з них усе, що сприяє моральному вдоскона­ленню та інтелектуальному зростанню.

На думку святого Григорія Богослова, «кожний, хто має розум, визнає вченість – освіту, першим для нас благом. І не тільки цю найблагороднішу нашу вченість, що… має своїм предметом одне спасіння й красу спогля­дання, але і вченість зовнішню, якою багато християн через неуцтво гребують як ненадійною, небезпечною і такою, що віддаляє від Бога».

З історії нашої країни ми знаємо, що саме православ­ні храми й монастирі були першими просвітницькими центрами нашого народу. Тривалий час церковно-парафіяльні школи становили основу всієї освітянської системи. Проте всім відомі революційні події початку XX століття призвели до відокремлення Церкви від держави і школи від Церкви. Протягом понад 70 років у всіх сферах життя, в тому числі й просвітницькій, па­нувала атеїстична, богоборча ідеологія.

Промислом Божим усе це залишилось у минулому. Ми живемо в час, коли наша держава йде шляхом демо­кратичних перебудов. Церква, згідно з багатовіковою традицією, з повагою ставиться до світської школи і го­това будувати свої відносини з нею, виходячи з визнан­ня недоторканості людської свободи. При цьому Церква вважає за неприпустиме нав’язування учням антирелігій­них і антихристиянських ідей, викладання навчальних предметів тільки з позиції матеріалістичного погляду на світ. Церква закликає до подолання наслідків атеїстично­го контролю над системою державної освіти.

На жаль, ще й тепер у багатьох підручниках можна знайти фальшиві твердження про наявність принци­пових суперечностей між релігією та наукою. Дійсно, наукове та релігійне пізнання мають різні характери. У них різні вихідні основи, різні цілі, завдання, мето­ди. Ці сфери можуть межувати, стикатися, але вони ніколи не протиборствують, а доповнюють одна одну. Сучасні досягнення в різних галузях науки, включаю­чи фізику елементарних частинок, хімію, мікробіоло­гію свідчать, що вони «суть меч обоюдогострий», здат­ний не тільки принести людям добро, а й позбавити їх життя. Євангельські ж заповіді дають можливість такого виховання особи, за якого вона не могла б ви­користати з недобрим наміром отримані знання й сили. Тому Церква і світська наука покликані до спів­робітництва в ім’я спасіння життя та його належного устрою.

Слід зазначити й те, що донині в багатьох навчальних курсах історії недооцінюється роль релігії у формуванні духовної самосвідомості народів. Церква постійно нага­дує про внесок християнства у скарбницю світової та на­ціональної культури. Православні віруючі з сумом спри­ймають спроби некритичного запозичення навчальних стандартів, програм і принципів в організацій, відомих негативним ставленням до християнства взагалі, і зок­рема до православ’я. Потрібно добре усвідомлювати, що будь-яка просвітницька система, яка не враховує істо­рії, культури, віри нашого народу, веде не до відроджен­ня його, а до деградації як окремої людини, так і нації в цілому.

Не можна ігнорувати й небезпеку вторгнення у світ­ську школу послідовників окультних та неоязичницьких учень, деструктивних сект, під впливом яких дитина може бути загублена і для себе, і для родини, і для суспільства. Ми вважаємо за корисне й потрібне проведення уроків християнського віровчення у світ­ських школах – за бажанням дітей або їхніх батьків, а також викладання таких курсів у вищих навчальних закладах.

Школа є посередником, який передає новим поколін­ням моральні цінності, накопичені за минулі століття. У цій справі школа і Церква покликані до співпраці. Зігрівання в юних серцях прагнення до Істини, справж­нього морального почуття, любові до ближніх, своєї вітчизни, її історії та культури, має бути завданням шко­ли не меншою, а можливо й більшою мірою, ніж викла­дання знань. Церква покликана й прагне сприяти школі в її виховній місії, адже від духовного та морального ста­ну людини залежить її вічне спасіння.

У зв’язку з цим у Києво-Печерській Лаврі днями про­ходитиме міжнародна конференція на дуже важливу тему «Шляхи просвіти на рубежі епох: особистість, родина, суспільство». У цій конференції братимуть участь відомі вчені й богослови з різних країн.

Сердечно вітаю нашу шкільну молодь з початком нового навчального року! Всім бажаю світлого розу­му, доброго серця, усіляких успіхів! Благослови всіх Бог!