– Ваше Блаженство! У нинішній бесіді хотілося б торкнутися тих питань, які, недивлячись на тисячолітню історію Православ’я в Україні, задають наші численні співгромадяни. Наприклад, багато хто так і не може зрозуміти, чому за православною традицією святе Хрещення над людиною намагаються здійснити ще тоді, коли вона є немовлям?
– Хрещення – одне з боговстановлених таїнств Церкви. Воно відкриває людині двері в огорожу Церкви Христової, сполучає нас з Самим Христом. Без Хрещення немає християнства, немає спілкування зі Спасителем, Який заради нашого спасіння прийшов на землю і звершив викупний подвиг на Голгофському Хресті. Як і всі інші таїнства Церкви, Хрещення йде від Самого Христа і Його святих Апостолів.
Він дав їм заповідь іти і проповідувати Євангеліє й хрестити людей в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. І вже тим самим підкреслюється, що Хрещення – найголовніше таїнство, яке лежить на початку інших таїнств, що освячують кожну віруючу людину. Воно є духовим народженням людини. В Хрещенні ми отримуємо прощення первородного гріха, наслідки якого успадковуємо від перших людей. Крім того, у таїнстві Хрещення Господь прощає й ті гріхи, що їх людина скоїла до Хрещення. За Хрещенням йде таїнство Миропомазання, яке дає людині печать Духа Святого за благословенням Божим через молитви Церкви.
Хрестяться люди у різному віці: і у 30 років, і у 7 днів. І при цьому таїнство завжди є дійсним і спасительним для людини, яка його приймає. Хреститись можна в будь-який час – тоді, коли людина цього хоче. Якщо таїнство приймає доросла людина, вона повинна робити це з повним усвідомленням важливості та необхідності Хрещення для себе. Але ж, дивлячись на те, що до дітей у Христа було особливе ставлення – Він сказав Апостолам: “Пустіть дітей приходити до Мене й не заважайте їм, бо таких є Царство Боже” (Мф 19:14; Мк 10:14; Лк 18:16), – православні батьки хрестять дітей у самому малому віці. Вони роблять це для того, щоб народжена дитина як можна раніше отримала Божественну благодать, необхідну для подальшого духовного й фізичного звершення. Прийнявши Хрещення, дитина стає членом Церкви, від якої має постійну підтримку. Тому віруючі батьки, дійсно, не повинні зволікати з Хрещенням дитини.
Коли хрестять малих дітей, поручниками за їх вірність Богу стають ті, кого звуть хрещеними батьками. Вони дають обітницю, що візьмуть активну участь у вихованні дітей на засадах християнських принципів.
– Чому Церква відмовляється молитися за нехрещених?
– На це питання відповідає сама логіка речей. Церква молиться за своїх членів, сподіваючись навіть на прощення Господом тих, хто вже перейшов в інше життя і не може сам нічого виправити, якщо недостатньо потурбувався про це раніше. Але коли за свого земного життя людина взагалі не мала ніякого відношення до Церкви, не була її членом, то Церква не може духовно народити того, хто вже перейшов в інший світ. Церковна молитва за людину, яка сама не побажала бути в Церкві, була б, до певної міри, насиллям над даною Богом свободою людської волі. Хто має право звершувати таїнство Хрещення і засвідчує, що воно дійсне? Адже сьогодні мають місце випадки перехрещення людей та численні “хрещення” у різних сектах.
Всі таїнства звершують законно поставлені священики та єпископи. Крім того, існує загальноцерковна традиція, прийнята на Церковних соборах, за якою у випадку смертельної небезпеки для нехрещеної людини й при відстутності священика Хрещення може звершити кожен православний християнин. Він повинен прочитати православний Символ Віри, “Отче наш” і зі словами “Крещается раб Божий” назвати ім’я людини та тричі занурити її у воду: “Во имя Отца. Аминь. И Сына. Аминь. И Святаго Духа. Аминь”. Якщо земне життя охрещеної таким чином людини не обірвалося, звертаються до священика, щоб останній довершив все за церковним чином. Але зазначу, що у таких випадках Хрещення має звершувати справжня віруюча православна людина: щоб дати іншому щось духовне, слід самому щось мати.
– Хто є законним єпископом чи священиком?
– Той, хто має законне свячення через рукопокладення. Священик отримує рукопокладення від єпископа, єпископ – від собору єпископів. Рукопокладення перших священиків та єпископів здійснили ще Апостоли, які в свою чергу при поставленні на апостольське служіння отримали благодать від Самого Христа. Отже, рукопокладення повинно бути не будь-яким, а мати апостольську спадкоємність, тобто прийматися від такого єпископа, що і сам не був відсічений від Церкви – і має вірних Церкві попередників по апостольській спадкоємності. Якщо людину охрестили не в Православній Церкві, то в кожному персональному випадку потрібно з’ясовувати: хто саме хрестив і чи насправді відбулося таїнство. Якщо виникають сумніви, то звершується не перехрещення, а справжнє Хрещення.
– Часто доводиться зустрічати людей, які, мешкаючи в Україні, чия культура формувалася на фундаменті Православ’я, все одно вважають вшанування ікон за ідолослужіння.
– Ікона в Православ’ї сприймається як святиня. При цьому вшанування стосується не матеріалу, з якого та на якому виконано ікону, а того, хто зображений: Спаситель, Божа Матір, святі Угодники Божі. Початок іконам поклав Сам Господь. В часи Старого Завіту Він звелів Мойсею зробити для Скинії Ізраїльського народу зображення херувимів. А в часи Нового Завіту Сам Спаситель Своїм Боговтіленням та нерукотворним образом поклав початок Своїм зображенням. Ікона – це богослов’я у фарбах, вікно у небо, у вічність. Ікони і в стародавні часи зазнавали гонінь, але не зникли. 7-й Вселенський собор роз’яснив суть вшанування ікон та остаточно закріпив його. Вшанування ікони схоже на те, як мати цілує фотографію свого сина – живого чи мертвого. Вона віддає свою любов не фотографічному паперу, а синові. Ікона є даною нам Самим Богом великою втіхою, яка укріплює нашу віру й надію, допомогає відчути свою родинність із святими.
– Розкажіть, будь ласка, про чудотворні ікони.
– Через кожну освячену за встановленим Церквою чином ікону людина отримує Божественну благодать. Але багато ікон – у різних країнах і у різні часи – Господь прославив особливо: чудесами зцілень, виточення сліз або благовонного мира. Ці чудеса іноді мали наслідки міжнародного масштабу. Помічено, що виточення мира й сліз відбувається у бурхливі історичні часи як попередження про майбутні випробування або як свідоцтво Божої підтримки. В останні роки в Україні та в усьому православному світі знов сталося багато таких чудес, особливо від ікон Божої Матері. Наприклад, в Введенському монастирі у Києві ікона Божої Матері “Призри на смирення” чудесно відбилася на склі власного кіоту, яке перебувало на відстані від зображення Богородиці. Це явище досліджували вітчизняні вчені. Але ніхто не може науково пояснити природу і причину чуда. Подія відбулася не в давні часи, а на очах сучасників! Люди отримують зцілення по молитві перед цією іконою. Нещодавно на Харківщині протягом кількох днів чудесно обновилася ікона Спаса Нерукотворного. Є в Україні й багато старовинних чудотворних ікон, в тому числі Касперівська на Одещині, Почаївська, Корецька та Зимненська на Волині. Багато чудотворних ікон у нашій Лаврі. Чудесні знамення від ікон є свідченнями того, що через ікони відбувається реальний зв’язок людей з Богом, Божою Матір’ю, святими. Ніхто не піде за водою до пустої криниці. І якщо люди ідуть до ікон, це означає, що з ними благодать Божа. Прославлені чудесами ікони стають всенародними і всеправославними святинями.
– Не всі мають можливість поїхати до Києва або Почаєва. Чи можна сподіватись, що чудотворні ікони самі відвідають різні регіони України, подібно до того, як з далекої Греції привозили до нас мощі святого Апостола Андрія?
– Минулого року ми мали гарний досвід проведення хресних ходів з чудотворними іконами по всій Україні. Й у ці дні також по Україні іде хресний хід з часткою мощів преподобного лікаря Агапіта, подвижника Києво-Печерської Лаври. Думаю, що дану традицію ми будемо продовжувати, оскільки вона знайшла вдячний відгук у наших численних співвітчизників. На місцях святині зустрічають з великою радістю, особливо люди старшого покоління, які не можуть нікуди поїхати самі. Ми мали також переговори з Патріархом Єрусалимським Діодором про привезення до України частини Чесного Хреста Господнього та ікони Успіння Божої Матері, що зветься Гефсиманською. У зв’язку з тим, що Патріарх Діодор помер, це питання поки остаточно не вирішене, але ми продовжуватимемо переговори з новим Патріархом і сподіваємося, що не будемо позбавлені радості побачити у себе вдома згадані Єрусалимські святині.
– А як виникло поклоніння Божій Матері, проти якого налаштовані сектанти? Хто сказав, що Вона всюди, як і Господь, чує наші молитви?
– Подивимось у Євангеліє: Сама Божа Матір про Себе сказала матері пророка Іоана Хрестителя Єлизаветі пророцькі слова: “Віднині прославлятимуть Мене всі народи” (Лк 1:48). Ми шануємо Божу Матір не як Бога, а як Першу по Бозі нашу Ходатаїцю та Молитвеницю, Яка багато зробила для нашого спасіння, наблизила нас до Бога. Вона, як каже Слово Боже, стала Кіотом Святині великої та вмістила Невмістимого Сина Божого. І слова Пречистої завжди збувалися і будуть збуватися до кінця цього світу. І думаю, Вона нас не посоромить. Що ж до того, що Пресвята Богородиця всюди чує нас – це висновок з двохтисячолітього досвіду Святої Церкви. Це не стільки теорія, скільки практика церковного життя. Церква знає, що Божа Матір має особливу благодать молитися за нас. Тимбільше, що Пречиста пройшла тяжкий земний шлях, знає усі наші скорботи. Хто не хоче шанувати Божу Матір – того не примусиш ніякими свідченнями. Шкода, що хтось позбавляє себе такого джерела благодаті. Хочеться побажати таким людям хоча б маленького досвіду відчуття живого заступництва Божої Матері.
– Божа Матір одна. Чому існують тисячі Її ікон під різними назвами?
– Така різноманітність свідчить, з одного боку, про силу і благодать Богородиці, а з другого – про глибину шанування Божої Матері, яка у відповідь на наші звернення до Неї підкріплює це шанування. Кожне зображення Пречистої має свою історію, як і кожна людина, держава, як і Церква в цілому.
– Звідки походить поняття про улюблені місця Божої Матері: Афон, Іверію, Київ?
– Це також витікає з церковної історії. Назву “уділи Божої Матері” набули місця, пов’язані з Нею. Там, де Божа Матір Сама трудилася в проповіді Свого Сина або явила особливі знамення. Афон Вона відвідала особисто та прославила його чудесами, у Києві чудесно піклувалася про будівництво Успенського храму Печерської Лаври. Про цю церкву Пречиста сказала у видінні майстрам-будівничим: “Хочу в тій жити”. Храм неодноразово руйнувався, але знов поставав. Віримо, що по молитвах Пречистої буде відроджуватися й Церква в Україні, й наше буття взагалі.
– З чим пов’язана така велика кількість храмів в Україні, освячених саме на честь Успіння Пречистої?
– Не тільки в Україні, але й у багатьох православних країнах головні храми освячені на честь Успіння Божої Матері. Це пов’язано з тим, що свято Успіння – це свято Вознесіння Божої Матері до Бога, завершення Її земного шляху, перехід у життя вічне. Та, Хто родила нам Христа Бога, пішла у вічність! Свято Успіння Богоматері одне із величних і урочистих свят.
Напередодні виборів не можу не торкнутися питання про них. Непокоїть, що від виборів до виборів в країні зростає неповага до влади.
Перш за все слід чітко відрізняти анархію від демократії. Є Президент України, обраний народом. Який би він не був – він Президент. Він намагається робити все те, що може для покращення життя та консолідації нашого суспільства, для того, щоб Церква існувала у суспільстві в мирних умовах і звершувала своє святе діло і щоб жили ми, як каже Апостол Павел, “в усякому благочесті й чистоті” (1 Тим 2:2). Період виборів – відповідальний період в житті країни й суспільства. Особливо це стосується виборів до Верховної Ради, а також до органів місцевого самоврядування. Це потребує серйозного ставлення кожного виборця. Що ж до позиції Церкви, то Церква не пропагує якихось партій чи окремих лідерів, вона не веде людей до влади, а веде до Бога, наскільки це можливо, намагаючись, щоб духом християнства були охоплені і верховні органи нашої влади, і наш народ. Вважаю, що ні політики, ні політично інертні люди не повинні в Церкві відчувати, що вони знаходяться на якомусь черговому передвиборчому мітингу. Церква ставиться з повагою до кожного кандидата та партії, якщо вони конкретними справами доводять, що живуть і працюють на благо Батьківщини та народу. Разом з тим позиція, яку ми займали і будемо займати щодо виборів, така: хоча Церква відокремлена від держави, її складають люди, що є громадянами держави. Через те вибори повинні проходити й за участю віруючих людей. Не треба відхилятися від виборів і думати: “Якось воно буде”. Необхідно взяти активну участь у виборах і зробити свій внесок у всенародну справу. Бо кожному з нас далеко не однаково, хто буде будувати державу. Адже у суспільстві багато проблем – соціальних, гуманітарних, економічних, політичних. Якщо не знаєте, за кого голосувати, – помоліться, щоб Господь вказав вам ту людину, що дійсно буде захищати ваші інтереси.
– Сьогодні 80% віруючих в Україні прийшли до канонічної Церкви. А політики віддаляються від храмів.
– 80 років атеїстичної державної ідеології не могли не накласти свій відбиток на те, що відбувається з нами. Тому політики часто індиферентні у релігійних питаннях. Багато депутатів вважають релігію чимось другорядним, не більше, забувають історію і реальне значення релігії в суспільстві. Швидко перевиховатись у зворотному напрямку важко. Мені подобаються слова доньки одного великого західного проповідника, з яким я особисто знайомий: “Дійсно, й Господь часто страждає від того, що у нас робиться. Але кого ж слід звинувачувати? Тільки самих себе! Коли ми стільки років виганяли Бога з шкіл, із суспільства, з нашого життя. Чого ж ми тепер хочемо і чого звинувачуємо Бога?”. Але який би депутат не був – він повиненмати дійсну пошану та любов до народу. Дай Боже, щоб депутати краще розуміли проблеми громадян й доклали зусиль для їхнього вирішення.
Кажуть, що кожен народ вартий своєї влади. Але коли мене сьогодні у Верховній Раді 75 % депутатів питають, чому я не у РУНвірі, а у “церкві москалів”, то починаю думати: такі питання свідчать, що або люди у нас ще дуже далекі від Бога, або депутати відокремлені від народу і працюють проти нього.
Причина таких питань – відсутність обізнаності та елементарної культури. Друга причина – ворог роду людського не воює аби проти чого. Якщо підбурює когось проти нас – значить, ми ще чогось варті.
– Дозвольте сердечно подякувати Вам за бесіду, Блаженніший Владико!
– Дякую і Вам за можливість виступити православному духовенству й мирянам, щоб донести якесь добре слово до доброго серця, яке хоче слухати й розуміти. Хай Господь благословить всіх терпінням, миром й спасінням!
Інтерв`ю вів В. Цендровський